September 11th, 2019

ВОЛК И СЕМЕРО КОЗЛЯТ

КАТЕГОРИЧЕСКИ НЕЗАМЕДЛИТЕЛЬНО ТРЕБУЮ НАЙТИ АВТОРА!!!!
Прислали в личку, гугл авторства не выдает чота.
Я просто снимаю шляпу перед этим человеком.
Наслаждайтесь.

ВОЛК И СЕМЕРО КОЗЛЯТ
Страшная сказка (зачёркнуто) пиеса.

Действующие лица:

КОЗА, старое лицо.
ВОЛК, новое лицо.
1-Й КОЗЛЁНОК.
2-Й КОЗЛЁНОК.
3-Й КОЗЛЁНОК.
4-Й КОЗЛЁНОК.
5-Й КОЗЛЁНОК.
6-Й КОЗЛЁНОК.
7-Й КОЗЛЁНОК, составляющий около 14 процентов от численности козлят, причём это значение совершенно случайно близко к результатам первого тура президентских выборов 2019-го года в Украине

* * *

ВОЛК: Вы, козлятушки, вы, ребятушки, отопритеся, отворитеся, ваша мать пришла, молока принесла.
7-й КОЗЛЁНОК: По-моему это подстава какая-то.
1-й КОЗЛЁНОК: Не нагнетай.
2-й КОЗЛЁНОК: По-моему пришло время обновления козлиных элит.
7-й КОЗЛЁНОК: На волка???
3-й КОЗЛЁНОК: К козе очень много вопросов.
7-й КОЗЛЁНОК: Вы ебанутые?
2-й КОЗЛЁНОК: Ну да, ну да, если не коза, то кто, слышали уже...
4-й КОЗЛЁНОК: Возможно, волк и не такая плохая кандидатура на должность матери.
7-й КОЗЛЁНОК: Да вы смеётесь надо мной, что ли?!
5-й КОЗЛЁНОК: Если честно, я лично далёк от политики.
7-й КОЗЛЁНОК: Что вы несёте, блядь, это же волк!
1-й КОЗЛЁНОК: Ты нагнетаешь.
2-й КОЗЛЁНОК: Давайте сделаем козу разом.
6-й КОЗЛЁНОК: Я не поддерживаю кандидатуру козы, но кандидатуру волка я не поддерживаю ещё более.
3-й КОЗЛЁНОК: Давайте голосовать.

(Пять козлят голосуют за то, чтобы впустить волка, один воздерживается, седьмой разбивает рожу копытом, делая фейспалм.)

1-й КОЗЛЁНОК: Решено, открываем дверь.
7-й КОЗЛЁНОК: Пиздос.

(Козлята открывают дверь. Волк заходит и съедает первого козлёнка.)

Collapse )

ЗЕлупа

Станіслав Лем - про психологію російських "совків"

Читаючи листи СТАНІСЛАВА ЛЕМА, відомого польського письменника-фантаста, Андрій Павлишин натрапив на цікавий порівняльний аналіз психотипу «нацистів» і «совєтів», та й переклав цей аналіз для загалу…

Станіслав Лем у листі до Майкла Кендла, американського перекладача своїх творів англійською мовою, написав з Берліна 6 травня 1977 року:

"[...] Властиво, усе те, що слід було би сказати про совєтів, уже багато разів, виразно й докладно сказано, написано й опубліковано. Тут [у Берліні] я, природно, читаю книжки, яких не можу роздобути в Польщі, в т.ч. приватні спогади німців, по яких прокотилася лавина Червоної Армії в році поразки Гітлера, 1945, переважно мемуари з Померанії (Pommern). Нотатки одного лікаря, зрештою, графа, людини віруючої, який пережив оте пекло, бачив усе, на що здатні росіяни, сформовані тією потворною системою, отож, ці спогади були для мене подекуди формулюваннями моїх власних думок і суджень, які я хіба що на папері не зафіксував. Хоча я не бачив нічого з того, що бачив він.

Жорстокість німців, які входили до окупованої країни за часів Гітлера, НЕ ПОРІВНЯЛЬНА за своїм досвідом і вшир, і вглиб із совєцькою. Німці – спершу банальності – були методичними, планомірними, дотримувалися наказів знеособленим і взагалі механічним чином; вони вважали себе Вищою Расою, а нас, євреїв, – Ungeziefer, приреченими на винищення паразитами, паразитами НАСТІЛЬКИ підступними, обдарованими такою хуцпою, що ці паразити насмілилися завдяки лобуряцькій мімікрії набути схожості, достоту дивовижної схожості на Людину.

Натомість, росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розпоясаність чином; отож, ґвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, валячи, руйнуючи й нищачи усі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в безкорисливості цього нищення чималу Завбачливість, Ініціативу, Увагу, Зосередженість, Напруження Волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям (врешті, – ІНШИМ!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися усьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ ЗАПЕКЛОСТІ, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на увесь світ, який вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість! скОпати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали; а крім того вони МУСИЛИ красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він РОЗПЛАКАВСЯ з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане НАРУЧНОГО ГОДИННИКА, то застрелить трьох перших стрічних).

Якось у Москві, в [19]61 році, я навідався після 12 ночі, приїхавши просто з летовища, до ресторану "ексклюзивного готелю" (на вулиці юрба інших охочих ЗАБАВИ марно добивалася до готельних дверей) – і хоча там ніхто нікого не ґвалтував, не убивав і не обсирав, я бачив ТЕ САМЕ, і це справило на мене незабутнє враження, я назвав їх збожеволілою отарою, позаяк вони не вірять у БОГА, тобто, я бачив людей, яким відтято Вартості, тотально ампутовано етику; це було справді огидне видовисько.

Ці історії, ці діагнози відомі, а наша цивілізація чинить, що лиш може, щоб їх приховати, затоптати, поховати, не зауважувати, не зізнаватися в цьому, а якщо не вдасться, то explain away [пояснювати якомога простіше]. Совєтська система, як вияв corruptio optimi pessima [зіпсованості того, що найкраще] de facto є системою плекання усіляких отих рис, на які взагалі здатна спідлена людина. Зрада найближчих, видавання на муки приятелів, брехня на кожному кроці, життя у фальші від колиски до могили, потоптання традиційних вартостей культури й бетонування певних формальних аспектів цієї культури; адже ж ясно, що оте ґвалтування, мордування і обсирання є одним боком монети, а інший її бік – це совєтське пуританство, вікторіанство, "вітчизняність", патріотизм", "комуністична моральність" тощо. Що тут писати, що тут можна додати! І радикальному невіруючому, такому, як я, думка про те, що Бога мабуть і немає, проте сатана МАБУТЬ усе ж є, КОЛИ існують совєти, – ця думка достоту нав'язливо повертається знову й знову.

Велетенська наддержава зі сфальшованою ідеологією (ніхто в неї не вірить), зі сфальшованою культурою, музикою, літературою, шкільною освітою, громадським життя – все сфальшоване від A до Z настільки сумлінно, під таким тиском репресій, під таким поліцейським наглядом, що ця думка народжується наче сама собою: КОМУ то все може служити краще, ніж Володареві Мух [Вельзевулові]??? Я знаю, що його немає – і в ПЕВНОМУ сенсі це навіть ще гірше як діагноз, через відсутність Негативного Полюсу Трансцеденції. [...]"

Джерела:

Перекладено за: Lem S. Listy, albo opór materii, Kraków: W-wo Literackie, 2002, s. 261-263.

М.Іщенко

Этический цугцванг, або Тверк с фонтаном

Позиция этического цугцванга крайне выгодна для двух сторон — самого шантажиста и мимо проходящего пиздабола-морализатора. Начиная с примитивных его версий, когда мохнатый вождь снисходительно предлагал отчаявшейся матери оставить в живых на ее выбор одного из двух детей, и заканчивая уже кристальной и окончательной формулировкой Достоевского про «слезинку ребенка».
Шантажист — он становится как бы не совсем упырь, предлагает же реальный выход из ситуации. Пусть несовершенный, пусть не совсем «вин-вин» но все же, все же… а стоящий осторонь морализатор выхватывает в таком цугцванге настолько мощный духовный оргазм, что страшно за его духовные семявыводящие пути — а вдруг лопнут от давления катарсиса?

Что ни сделай — виноват ты, а не мохнатый вождь людоедов. Ты же выбрал кого убить.

Collapse )